Після смерті Захарченка, т.в.о. «голови ДНР» призначено Дениса Пушиліна. Ця новина для деяких вінничан могла стати досить радісною звісткою. Наприклад, для нещодавного номінанта на премію «За заслуги перед Вінниччиною» Петра Каноніка
Петро Канонік – особистість всюдисуща. Спочатку вінничани могли бачити Каноніка під стінами облради на мітингах військових пенсіонерів, які потребують збільшення виплат. Там він теж виступав з критикою влади.
Колишній співробітник Генштабу ЗСУ П. Канонік запам’ятався депутатам, громадським діячам та журналістам критикою пенсійного забезпечення, участю у мітингах перед облрадою, плутаниною з власною «біографією», оскільки постійно плутався зі своєю місією на Донбасі, а також світлиною на особистій сторінці в «Однокласниках» (забороненої в Україні соцмережі) з одним з ватажків «ДНР» Денисом Пушиліним.
Особистість грізного офіцера, чий камуфляж був просто обвішаний різноманітними нагородами, зацікавила журналістів. На початку березня 2018 року Канонік знов врізався у інфопростір Вінниччини своїми гучними заявами під час чергової сесії облради. Тоді представники кількох ЗМІ поставили Каноніку кілька питань. Як виявилося, з 2010 року він обіймав посаду заступника начальника управління верифікації Генштабу України.
У 2014-15 роках він був у складі Спільного центру з контролю і координації припинення вогню і розведення сторін. У свій час навіть виконував обов'язки керівника однієї з груп. Як парламентер був у окупованому Донецьку. Що стосується нагород, то більшу частину з них полковник отримав не в період бойових дій. При цьому він запевняє, що тричі йому хотіли дати Героя, але не дали.
Під час березневої бесіди з журналістами до Канонінку підійшов Андрій Грачов, який служив в 93 бригаді. Їх діалог не відрізнявся люб'язностями. Андрій назвав полковника «клоуном рядженим» і звинуватив у брехні.
Про себе Канонік розповідав журналістам так: «Мене три рази представляли на звання Героя і три ордени. Я з рук Президента від нагород відмовлявся. В мене 50 нагород, 37 відомчих, 5 державних, громадських 5 – 6. Відомчі нагороди від Міністра оборони СРСР, міністра оборони України… З 2014 року – жодної нагороди, бо я відмовлявся її отримувати з рук нинішнього Президента. Я був на самій передовій – Донецький аеропорт. На окупованій території я керував координаційним центром – спільний центр по координації та контролю по припиненню вогню... Зараз я не в складі ЗСУ, з 2017 року. Я знаходжусь в розпорядженні і водночас очолюю координаційний комітет ветеранських організацій силових структур Вінниці і області».
Додамо, що за кілька місяців до початку Революції Гідності Петро Канонік, начальник відділу нерозповсюдження зброї - заступник начальника Управління верифікації Генерального штабу Збройних Сил України, був членом делегації України для участі у засіданні Українсько-американської робочої групи з питань нерозповсюдження та експортного контролю. А рекомендував його туди своїм розпорядженням Віктор Янукович.
На тій самій березневій сесії Вінницької обласної ради військові демонстративно «на камери» віддавали нагороди, які свого часу підписував президент. Найбільш гучною виглядала «акція» полковника Петра Каноніка, який не повертав медаль під час сесії, але у своєму виступі з трибуни сесійної зали він акцентував увагу на цьому процесі.
Петро Іванович за фахом військовий інженер. У 1977 році він закінчив Тамбовське вище військове авіаційне училище. Потім служив старшим техніком та начальником групи в/ч у Джанкої, що в Криму.
Другу освіту він здобув у 1991 році, закінчивши Військово-Повітряну інженерну академію у Москві. Далі П. Канонік служив у Феодосії на Кримському півострові і у Вінниці. Інженерні посади він змінив на «штабні» - заступника начальника відділу чи управління озброєння. Про бойовий досвід офіцера дізнатися у колег Петра Івановича не вдалося.
Втім у червні 1998-го він був нагороджений медаллю «Учасник бойових дій». Начебто Україна тоді не воювала. У той рік були лише вибори у ВР. Ще варто згадати про нагородження Петра Каноніка орденом Богдана Хмельницького у серпні 2011 року. До речі, підписував нагороду нині «президент у вигнанні» В. Янукович.
Щодо буремних подій 2014-16 років, то про свій «бойовий» шлях, як справжній полковник, Петро Іванович розповів сам. Хоча його слова у сесійній залі та пізніше журналістам настільки різняться, здається, що Канонік мабуть губиться, коли каже щось «на камеру»…
Спочатку він заявив:
«Я воював у Дебальцево. Сам вибирав найбезпечніші місця. Воював в Донецькому аеропорту… Довгий і тривалий час керував координаційним центром на окупованій території в місті Донецьк. Я знаю, що таке війна»…
Нагадаємо, саме у Донецьку зроблена світлина Каноніка з Пушиліним. Далі найцікавіше. На сесії полковник згадував, як його терористи чи не щодня виводили на розстріл. Але вже за кілька днів він змінив «покази».
«Біля мене постійно стояла батарея «Градів», яка лупила по нашим позиціям. Інколи провокувала, і по своїм позиціям лупила. Я мав постійну можливість і обов'язок зв'язуватися з Захарченком, зустрічався з ним, з Пушиліним, Пургіним, з Кононовим - це очільник незаконних формувань, банд. Він себе називає міністром оборони. З Денисом Синінковим, який був начальником штабу цих формувань», - зізнається Канонік.
Дивна плутанина як на полковника.
«В аеропорту я вигнав з процедури перевірки серба, який себе називав командиром батальйону, це друг Мотороли і Гіві. А Моторола і Гіві тоді стояли на відстані 50 метрів, як я попередньо домовився з їхнім командуванням. Я підходив від того в зеленій формі генерала… Це був генерал Синінков, начальник штабу ДНР, герой ДНР», - запевнив Канонік з явною повагою до останнього.
Ще більший подив викликають «мемуари» Каноніка, які він переказав журналістам, описуючи своє кількамісячне перебування на території ДНР. Окремі ж вінницькі журналісти також охоче записують бесіди із Петром Каноніком, не бажаючи перевіряти те, що він говорить.