Здавалося б, нічого банальнішого за «Гамлета» для театральної постановки вигадати неможливо. Ось уже кілька сотень років його постійно ставлять всі – від шкільних та аматорських театрів до найшанованіших професійних. І для кожного режисера-постановника «Гамлет» - виклик. Побачити своє, знайти невіднайдене досі, донести власне прочитання…
Який Гамлет у Тараса Мазура, який він, вінницький варіант? Ні, не харизматичний Максим Какарькін (його роль – вибуховий Лаерт). Гамлет Мазура – флегматик, максимально схожий на кожного з нас. Його риси можна віднайти у людях в сусідніх кріслах в театрі, у перехожих. Цю роль виконав Богдан Костюк.
Та й сама дія п’єси перенесена режисером із середньовічної Данії, з буремного князівства у своєрідний перетин темних світів Тіма Бертона та Девіда Лінча. Якщо б «червона кімната» з Твін Піксу існувала б – то вона була б саме такою, якою зобразили її Тарас Мазур та Анна Духовична.
Сюром та хорором проникнути чи не всі моменти у виставі. Офелія (Ольга Буга) на гіроскутері, який керується смарт-годинником; стіл, який перетворюється чи то у труну, чи то у весільне ліжко. Інфернальні танці на ходулях і похорони Офелії, мов у «Трупі нареченої». І все це під прекрасну та водночас моторошну музику Альфреда Шнітке.
Водночас, класичні втілення образів від «старшої школи» ще більше підкреслюють ефект постановки. Хитрий та пронирливий Полоній (Анатолій Вольський), підступний Клавдій (Григорій Сиротюк) та довірлива Гертруда (Надія Кривцун) – шекспірівські персонажі немов пройшли крізь епохи та стали провідниками у сучасних цифрових нетрях.
До речі, Гамлет, попри очікування, так і не прочитав свого всесвітньо відомого монологу…