Адвокати засудженого керівника Тульчинської єпархії УПЦ МП Іонафана намагаються залучити якомога більшу суспільну підтримку підзахисному за кордоном. Такими кроками вони та РПЦ сподіваються не стільки «тиснути» на українську судову систему, як створити митрополиту імідж «нового мученика». Натомість у Росії, звідки, можна припустити, керують процесом, абсолютно не бажають «повернути» людину, яку вважають «ієрархом РПЦ». Складається враження, що у Москві вже визначили роль тульчинського митрополита – в ньому зацікавлені лише як в інструменті інформаційного фронту.
Слідами Таксюра
Під час російсько-української війни обміни відбувались. Москва забрала не лише кума Путіна Медведчука. Серед тих, хто пішов на обмін був відомий своїми проросійськими поглядами «православний журналіст» 70-річний Ян Таксюр. Засудженого на 12 років за держзраду публіциста-пропагандиста обміняли на українського полоненого під Бахмутом бійця за ініціативою «вагнерівців», які у травні 2023-го – до походу Пригожина «на Москву» - були у фаворі у Кремля.
Незабаром після оголошення обвинувального вироку – 14 грудня 2022-го – настоятеля Свято-Тихвінського храму Сєвєродонецької єпархії УПЦ МП Андрія Павленка, якому слід було перебувати за ґратами 12 років, обміняли на американського громадянина Мурекезі Суеді. Тоді ще очільник ПВК «Вагнер» Євген Пригожин особисто поїхав забирати священника-колаборанта.
У лютому 2023-го засудженого на 7 років священика-колаборанта із с. Ярова на Донеччині Миколу Зірку обміняли на 28 українських полонених.
Ситуація з митрополитом Іонафаном на перший погляд може здатися схожою. Він завжди дотримувався тісних зав’язків з Москвою та особисто патріархом РПЦ Кірілом, який постійно благословляє росіян на вбивства українців. Навіть у 2022-му після початку повномасштабного вторгнення та масових злочинів окупаційної армії митрополит Тульчинський не засуджував агресію загарбників і продовжував називати себе «ієрархом РПЦ».
Ще рік тому, до початку судових засідань, головний редактор NaПарижі Ігор Заіковатий запропонував розглянути можливість обміну митрополита на українських полонених. Думка знайшла підтримку у ГУР. Проте такі перемовини потребують тиші. Зазвичай розголос «вимикає» російську сторону, через що зірвалися декілька інших обмінів…
Хто стоїть за «зливом»?
За зібраними слідчими матеріалами Вінницький міськсуд визнав 74-річного владику винним по трьом статтям КК України та призначив покарання у вигляді 5 років ув’язнення. Іонафан та три його адвокати вже заявили, що вирок не визнають, а оскаржувати його збираються в апеляційній, касаційній інстанціях та ЄСПЛ.
Ба більше, у грекомовному виданні ΦΩΣ ΦΑΝΑΡΙΟΥ нещодавно була опублікувана «сенсація» щодо можливого обміну, а митрополит Іонафан поспішив спростувати, що визнає себе винним та хоче обміну. Складається враження, що саме «російська сторона» була зацікавлена у «витоку» інформації, щоб відмовитися навіть від діалогу про обмін.
На це натякають також інші обставини. Представники декількох церков, які фінансово залежать від Росії, вже висловились «на підтримку» Іонафана. Причому ці архієрея, як і патріарх Кіріл, близько знайомі з Іонафаном по Ленінградській духовній академії.
Останнім часом у російських православних виданнях чи не щодня публікують статті про «незаконний вирок» щодо митрополита Іонафана, який лише закликав «до духовної єдності Святої Русі, молився за мир та засуджував неправду розколу».
У публікаціях «православні автори» підводять до думки, що митрополита визнають винним в антиукраїнській діяльності всі судові інстанції, але він боротиметься. Навіть адвокат хворого владики Ігор Чудовський заявив, що вирок – «фактично смертний вирок», а «виправдовуватися» підзахисному доведеться ще у «80 років».
Тобто судові процеси негативно відобразяться на здоров’ї митрополита. За логікою, обмін – вихід для Іонфана. Він має розуміти реалії. Можливо, розуміє, але не все залежить від нього. І це теж Іонафан розуміє.
Москві потрібні солдати віри
Складається враження, що або патріарх Кіріл, як духовний наставник, не бажає повернення Іонафана до Росії, або втратив вплив на тих, хто приймає відповідне рішення. Зважаючи на розгорнуту з благословення очільника РПЦ інформаційну кампанію, у Росії не збираються годувати «зайвий рот».
Якщо проаналізувати історію навіть довоєнних років, то у РФ нікому з українських священників ніколи не довіряли керівництво єпархією. Зазвичай доручали невеличкий приход, щоб прогодуватися. Бо інакше довелось би переводити «на покой» і утримувати.
У випадку з Іонафаном всі дії РПЦ, Кіріла та потужної «православної» пропагандистської машини свідчать про те, що митрополит Тульчинський корисний лише в Україні. Виключно як елемент пропаганди.
Тож, зважаючи на перспективи, які озвучив адвокат Чудовський, його підзахисному краще переконувати «братів по вірі» з Росії, що не можна «своїх кидати».